Авторизация| Регистрация
Уряд має час до 01.11.17р. виправити ситуацію

Або влада почує вчителя, або влада поховає освіту!

Або влада почує вчителя, або влада поховає освіту!Подекуди в пресі почали з’являтися публікації, у яких надто специфічно коментуються як березневий виступ учителів, так і відмова від травневої акції. Педагоги всіх регіонів України досить боляче реагують на несправедливі тлумачення їхньої позиції. Тому виникла потреба розставити крапки над «і», викриваючи маніпуляції. Щоб у тих, хто прагне принизити освітян, не залишилося жодних шансів.

 

Страйк – останній аргумент людей праці

 

І влада, і ЗМІ були вражені розмахом березневого освітянського виступу. Десятитисячний мітинг так налякав певних осіб, що в публікаціях, націлених на знецінення сили та гідності освітян, вдалися до грубих інсинуацій. Оскільки вже не вдавалося зменшити кількість учасників акції, вирішили зайти з іншого боку. З’явилися заяви типу: «Очевидно, що більшість тих страйкарів – не вчителі, а професійні мітингувальники, які протестують за гроші».

 

Хоча газета «Освіта України», що оприлюднила статтю «Профспілки: куди пошлють», має невеликий тираж, піднялася хвиля обурення вчителів. Зокрема, до мене телефонували сотні людей – учасників мітингу під Кабміном, у комітет профспілки надійшли кілька сотень листів з усіх регіонів України: люди не могли повірити, що про них написали таке.

Наведу тільки кілька уривків.

 

Вихователь ДНЗ № 389 Голосіївського району м. Києва Л.Г. Нетреба: «Нашому обуренню немає меж! Скільки можна втоптувати нас у багнюку?! Я працюю в дошкільному навчальному закладі № 389 м. Києва вихователем і обрана головою профспілкової організації. Ні для кого не секрет (окрім, напевно, тих, хто писав цю статтю), скільки отримують працівники садочків, доглядаючи маленьких дітей. Це велика відповідальність, нервова напруга. І коли ми не маємо достойної оплати нашої праці та вимагаємо владу на нас зглянутися, виявляється, що ми всі «платні мітингувальники!».

Учитель історії ліцею № 303 Дарницького району І.І. Баленко: «Акція 22 березня 2011 року була масштабним протестом. Як би не прагнули знівелювати цю акцію, ми однозначно стверджуємо, що вона була добровільною. Більше того, не всі вчителі вийшли на маніфестацію, бо потрібно було забезпечувати навчально-виховний процес, і коли нам намагаються нав'язати думку, що „найсвятіший обов'язок деяких профспілок – виконувати політичні замовлення", ми відповідаємо однозначно, що єдина ланка громадянського суспільства в Україні, якій довіряють – особливо в бюджетній сфері – це профспілки. Тим, хто хоче дискредитувати українську профспілку, ми відповідаємо словами українського прислів'я „Не гни, бо лопне!"

Учасники наради голів профспілкових комітетів установ освіти Подільського району м. Києва, (голова організації Подільської районної організації Профспілки Г.В. Ткач): «Схаменіться, через якихось 5-10 років, коли 60-річні педагоги та няньки покинуть школи і дитячі садки, буде величезна проблема з кадрами. За 1 тис. грн молодий спеціаліст не йде до школи та дитсадка. За такі кошти не можна прожити, а існувати набридло. Того й виходимо під Кабінет Міністрів з надією, що почують. Вам важко, може, усе це зрозуміти. Але знайте, що в житті не все продається. Коли йдуть на такий крок працівники освіти – це просто вже межа, за якою життєва прірва».

Інші відгуки з місць освітяни надіслали до редакції, яка розмістила на шпальтах газети тенденційну статтю. Якщо вона відмовиться від публікації позицій учителів, то це стане ще одним свідченням замовності матеріалу.

Березневий мітинг міг бути більш масовим, та не в усіх була можливість доїхати до столиці. Освітяни самі вирішують, чи виходити їм на майдан, а профспілкові лідери покликані виконувати доручення своїх колективів. Запитайте доведених до відчаю вчителів у кожному куточку країни, чи готові вони захищати свої права? Ви почуєте більше за мільйон ствердних відповідей. А до вчителів приєднаються й інші пригнічені злиденним життям.

Ще гіршими, ніж спроби знецінити значення освітянського руху, стали відверті провокації на кшталт запитань: «Чому не зупинили роботу шкіл?». На подібні закиди відповім детально. Десятитисячний мітинг освітян невипадково відбувся 21-22 березня. Обрані дні – час шкільних канікул. Учителі жодним чином не хотіли перекладати проблеми галузі на плечі учнів та батьків.

Закриття шкіл вплинуло б не тільки на навчальний процес. Окрім того, у разі зупинки роботи навчальних закладів, їх керівництво та співробітники наразилися б на небезпеку репресій: від звільнення до кримінальної відповідальності. Для того, щоб школи легітимно могли страйкувати, необхідно пройти 50-денну юридичну процедуру.

 

На фоні «фахових оцінок» спроба розділити профспілки та вчителів виглядає навіть смішно. Оскільки освітянська профспілка це і є вчителі, викладачі, вихователі, студенти… Досвідчені та освічені, саме вони вирішують, як діятиме організація. У профспілкових лідерів, порівняно зі спілчанами, є лише одна перевага – велика відповідальність перед людьми.

Ще одна основна засада, якої освітянські профспілки дотримуються, – це позаполітичність. (Особисто я – безпартійний). Хто спостерігав за маніфестацією, помітив відсутність політичних вимог. І жодна політична партія не ризикнула «примазатися» до нашої справи.

Якщо зібрати всі нісенітниці, у яких намагалися «викупати» вчителів, то вийде величеньке відерце бруду. Влучно про спроби принизити значення і розмах освітянського руху написав у своєму листі В.М. Бондаренко, учитель історії гімназії № 2 м. Любашівка Одеської області: «Як історик, я одразу пізнав «почерк» статті. У всі часи були «вірнопіддані», що намагалися відмити одних за рахунок інших. Я також добре знаю, що історія розсудить. Чиновники приходять та йдуть, а освіта тримається на нас».

 

Не триматися за посади, а піднімати освіту

 

Головне завдання профспілок – захищати інтереси своїх членів. Серед методів – страйк – останній аргумент, до якого не хотілося би вдаватися. Адже конструктивний діалог набагато ефективніший. Профспілки завжди готові до партнерських відносин із владою.

Своєю перемогою вважаємо не страйк, а вдалі переговори. Тому травневі домовленості для нас – важливий крок до поліпшення становища освітян.

Звітую про існуючі домовленості, які дозволили уникнути страйку 18 травня 2011 року.

Профспілки працівників бюджетної сфери, (а саме освіти і науки, охорони здоров’я, культури, державних установ, соціальної сфери) сформували спільні позиції. 1, 7, 20 та 28 квітня відбулися чотири засідання Міжвідомчої робочої групи, під час яких ми знаходили шляхи вирішення проблеми разом із профільними міністерствами. Напрацювання бюджетників були направлені до Прем’єр-міністра. У рамках соціального діалогу 10 травня 2011 року в Кабінеті Міністрів відбулася зустріч освітянської профспілки з представниками Уряду, на якій М.Я. Азаров уперше озвучив конкретні цифри по збільшенню відповідних видатків.

У результаті такої консолідованої діяльності 11 травня 2011 року Кабмін прийняв постанову № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Відповідно до неї, сукупне підвищення за 6 місяців (з 1 липня і до кінця 2011 року) заробітної плати складатиме: у непедагогічних працівників – близько 200 грн, у вчителів без категорії – 315 грн, у вчителів вищої категорії – 485 грн. Це означає, що вчителі зможуть дозволити купити для своєї родини «аж» пару кілограмів м’яса та гречки. У сфері вищої освіти передбачені такі збільшення: старший викладач за ці півроку отримає додатково 550 грн, доцент – 725 грн, професор – 850 грн. Можливо, у викладачів вишів вистачить коштів не лише на гречку, а й на книжку. Та навіть нові цифри зарплат ще дуже далекі до справжньої вартості праці педагогів і не здатні забезпечити їм належні умови життя.

Деякі політики можуть дозволити собі піаритися на закликах «дайош 10% ВВП на освіту», «дайош 57 статтю». Вони так кричать, аби сподобатися, а, досягнувши влади, забувають про свої обіцянки. (Згадайте «піклування» про освітян усіх попередніх урядів України). Ми – реалісти, тому розуміємо: за кризових умов такі вимоги утопічні. З іншого боку, ми чудово бачимо, що попри гасла «затягти паски», влада не жалкує коштів на себе.

Рішення Уряду вважаємо проміжною перемогою і надалі будемо відстоювати повне приведення розміру посадового окладу працівника I тарифного розряду ЄТС до мінімальної заробітної плати.

Коли мовиться про гідну зарплату педагога, то йдеться не лише про кусень хліба. На кону якість української освіти і, у кінцевому підсумку, конкурентоспроможність країни в майбутньому.

Хочу нагадати, що відповідно до Указу Президента № 926/2010 «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» 2011 рік оголошено «Роком освіти та інформаційного суспільства». Тому високопосадовцям, які переймаються проблемою кріслозбереження, варто було б задатися питанням: «А що я зробив для вчителя?». Бо це означає: що зробив для України.

 

Олександр Яцунь,
голова Київської міської організації
Профспілки працівників освіти і науки України

По темі:



Написал: Светлана 6 червня 2011 20:21
Надоела эта говорильня. Одни слова.... Учителя вышли на митинг и что ? Результат почти нулевой !

Написал: Ignat 14 червня 2011 09:44
Нулевой? Неправда! результат есть - власть "зачухалась" и подняла на 15-20% зарплату! А так бы "фигвам". Терпели учители и еще потерплят!!

Добавить комментарий

Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ:

Щодо атестації педагогічних працівників ДНЗ, які працюють не за фахом Про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці Встановлення випробування працівникові Про здійснення відеозйомки та аудіозаписів у навчальному закладі Щодо проходження працівниками профілактичних медичних оглядів в приватних закладах охорони здоров’я Виплата пенсії особам, яким призначено пенсію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” в період роботи Правові аспекти звільнення працівника за вчинення аморального вчинку Особливості застосування до працівників дисциплінарних стягнень