Авторизация| Регистрация

ОЛЕКСАНДР ЯЦУНЬ: ПОТРІБЕН СУСПІЛЬНИЙ ДІАЛОГ

ОЛЕКСАНДР ЯЦУНЬ: ПОТРІБЕН СУСПІЛЬНИЙ ДІАЛОГПро виклики, які стоять перед освітянами, право на страйк, участь у формуванні сучасного законодавства і допомогу армії розповідає голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олександр ЯЦУНЬ.

– Олександре Михайловичу, нещодавно відбулася ХІІ звітно-виборна конференція Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України, делегати якої переобрали Вас на наступний термін. Які нові завдання стоять перед профспілкою?

– Час диктує виклики, на які не реагувати ми не можемо. Насамперед це – війна на Донбасі й економічна криза. Ми виступаємо за цілісність і незалежність, прагнемо, щоб Україна була правовою державою. Цей рік розпочався надзвичайно напружено і складно. По-перше, фактично всі люди в Україні збідніли втричі, бо девальвація гривні становить близько 300 відсотків. По-друге, є проблеми з індексацією зарплат і стипендій. По-третє, 1 квітня ми зустріли нові тарифи на комунальні послуги – з набатом, а не з квітами. Адже наші освітяни – далеко не найзаможніша частина суспільства, і велике подорожчання ціни газу, гарячої води й електроенергії серйозно вплине на сімейні бюджети. Тому рішення нашої звітно-виборної конференції спрямовані на збереження соціальних гарантій, призупинення затягування пасків, бо це може перейти на рівень зашморгу на шиї. Я маю на увазі, зокрема, і знищення фонду соціального страхування, особливо це стосується санаторно-­курортного лікування і студентських санаторіїв-профілакторіїв. На превеликий жаль, ми ні на крок не можемо посунутися у «розморожуванні» єдиної тарифної сітки. Нині, як і рік тому, спостерігаємо невтішну картину: мінімальна зарплата – 1218 грн, а перший тарифний розряд – на 366 гривень менший. Ураховуючи складну ситуацію в Україні, ми не закликаємо до якихось активних дій, хоча це передбачено чинним законодавством. Зараз ми ведемо суспільний діалог, організовуємо круглі столи. Наприклад, 24 березня в офісі омбудсмена відбувся круглий стіл «Право на страйк». 26 травня за підтримки Фонду імені Фрідріха Еберта проведемо міжнародний форум на цю тему, бо право на страйк є одним зі стовпів прав людини у світі. До речі, згідно з Законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від формування вимог працівників до початку страйку проходить більш як 50 днів. Порівняймо: в інших цивілізованих країнах – від 7 до 10 днів. Чому ми звертаємо на це увагу? Не для того, щоб увесь час страйкувати, ні. Страйк – це остання межа відчаю. Але уряд повинен усвідомлювати власну відповідальність перед людьми. У нас є зауваження і пропозиції до відповідного законодавства. Наприклад, необхідно закріпити право працівників на проведення нетипових страйкових дій (часткову відмову від виконання трудових обов’язків, уповільнення темпу роботи, періодичну зупинку роботи тощо), а також передбачити право працівників на проведення «попереджувального страйку».

І ми їх ще раз будемо обговорювати на згаданому заході, куди запрошуємо і депутатів, і урядовців, і інститути громадянського суспільства. У державі має бути рівновага. Уряд повинен знати, що у трудівників є крайній засіб і вони можуть ним скористатися.

Ще один напрям нашої діяльності – співпраця із профільним комітетом Верховної Ради України й експертами Реанімаційного пакету реформ щодо формування сучасного освітнього законодавства. Зокрема, стосовно розробки пропозицій до проекту нового закону «Про освіту».

Звертаємо увагу робочих груп, що згідно з чинною Конституцією ми не можемо зменшувати соціальні і трудові права освітян. Новації законопроекту мають гармонізуватися із принципами соціальної справедливості. Наприклад, у разі введення нової системи фінансування навчальних закладів за принципом «гроші ходять за дитиною» необхідно врахувати такі виклики, як закриття малокомплектних навчальних закладів, інтенсифікацію праці педагогічних працівників і скорочення тисяч освітян. Ми повинні аналізувати, які новації запроваджуємо і які потенційні ризики вони приховують. Наприклад, є теза про фінансування за державні кошти роботи приватних навчальних закладів. Так, схожі моделі діють у деяких європейських країнах. Але вони втілювалися після того, як повністю були профінансовані навчальні заклади державної і комунальної форм власності. Рівняючись на стандарти Заходу, ми повинні зважати, що там і соціальні гарантії для освітян є значно вищими, ніж в Україні. Так, зарплата українського вчителя у 25 разів менша, ніж у його французького колеги. Нині, зважаючи на скрутну економічну ситуацію, треба працювати над тим, аби наші освітяни не опинилися за межею злиднів.

– Профспілки також не могли не відреагувати на резонансне питання пенсійного забезпечення наукових співробітників…

– Розумієте, стратегія, яка полягає у тому, щоб спочатку щось забирати, а потім – віддавати, м’яко кажучи, є не найкращою. Згадаймо «славнозвісну» урядову постанову №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету», яка, зокрема, скасувала доплати за заміни. Потім до цієї постанови внесли зміни і ці доплати поновили, але – для вихователів і вчителів, а інші працівники навчальних закладів – прибиральниці, вахтери, кухарі – їх так і не отримують. Як і практичні психологи й соціальні педагоги, чия робота нині є надзвичайно важливою – у школах навчається багато дітей-переселенців. Стосовно ситуації з пенсіями науковців: вважаю, що у цьому конкретному випадку можна констатувати низький рівень довіри до влади. Ми зверталися до високих чиновників із закликом виступити у ЗМІ й чесно сказати, що у зв’язку з напруженою військовою й економічною ситуацією у країні працюючий науковець­-пенсіонер тимчасово отримуватиме звичайну пенсію. Але головне – працівники потребували офіційних гарантій про те, що в будь-який момент, коли така людина забажає полишити роботу, вона почне отримувати пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», а не на умовах, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто, що науковець після звільнення отримуватиме наукову, підвищену, а не звичайну пенсію. Таких завірень люди не почули, і багато хто вирішив не ризикувати та звільнився з роботи. Завдяки консолідованій позиції профспілок і профільного освітянського комітету, який очолює Лілія Гриневич, ВРУ повернула наукові пенсії працюючим пенсіонерам із числа професорсько-­викладацького складу. Але до вишів повернуться не всі фахівці, які встигли розрахуватися і забрати трудові книжки.

– Нещодавно Спільний представницький орган об’єднань профспілок прийняв рішення про вступ у колективний трудовий спір з урядом і представниками роботодавців. Розкажіть про це докладніше.

– Федерація профспілок України – це об’єднання не тільки бюджетної сфери, там багато виробничих профспілок. Зокрема – металургійних, які називають себе бюджетоформуючими. До заборгованості по заробітній платі додалися інфляція й нова тарифна політика. Під тиском людей «знизу» – рядових членів профспілок – керівництво ФПУ ввійшло у колективний трудовий спір з урядом – знову-таки, згідно з чинним трудовим законодавством. Така практика не є новою, вона часто використовувалася в 90­х роках. Ніколи не було ні повного задоволення запитів профспілок, ні масштабного всеохоплюючого страйку – завжди приймалися компромісні рішення. Але працювати над вирішенням проблемних питань потрібно негайно.

– Освітяни, незважаючи на скрутне матеріальне становище, активно допомагають армії. Розкажіть про волонтерську роботу міської організації.

– Перед відповіддю хочу показати вам ось це – частину снаряду російського «Граду» (дістає з полички шматок металу із рваними краями. – Авт.). Вона слугує хорошим нагадуванням, хто є нашим ворогом і звідки у сепаратистів сучасне озброєння. Уже рік Київська міська організація Профспілки працівників освіти і науки України допомагає всім, чим може, військовослужбовцям 12­го батальйону територіальної оборони міста Києва Збройних сил України. Вони розповідають про свої потреби, а ми намагаємося їх забезпечити необхідним. Для цього разом зі столичним військовим комісаріатом розробили систему доставки з рук у руки. Два рази на місяць надавалася гуманітарна допомога, організовувався конвой для їх доставки. Військовослужбовцям ми передавали прогумовані плащі, чоботи, спальні мішки, термобілизну, оргтехніку, автомобільні шини тощо. Загалом волонтерська допомога склала близько 400 тисяч гривень. Робота не лишилася непоміченою: з нагоди річниці створення військового формування ми отримали відзнаку за системну допомогу освітян столиці бійцям 12­го БТрО «Київ», а також нагороду «За заслуги перед Збройними силами України». Я вважаю це справжнім визнанням волонтерської діяльності наших спілчан. Допомагатимемо і далі – й нашому батальйону, і Збройним силам України взагалі, – аби війна якнайшвидше закінчилася.

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО,

 «Освіта України», № 20 від 18 травня 2015 року.

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
2017 рік оголошено роком первинної профспілкової організації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ІНІЦІАТИВИ ТА ПРОГРАМИ:

Програми доступного житла У жовтні в Україні стартує конкурс «Учитель року – 2014» З профспілкою дешевше! 2013 - «З профспілкою дешевше» Перспективи та можливі ризики програми «Доступне житло»