Київська міська організація профспілки працівників освіти і науки України

м.Київ, вул. Володимирська 57,
email:org@profspilka.kiev.ua,
http://www.profspilka.kiev.ua

Профспілка > Актуальне інтерв'ю > «Вчитель – це той, хто постійно вчиться», - Тамара Левченко
«Вчитель – це той, хто постійно вчиться», - Тамара Левченко
«Вчитель – це той, хто постійно вчиться», - Тамара ЛевченкоПедагогічний стаж – 45 років.
Нагороди – Нагрудний знак «Василь Сухомлинський», заслужений вчитель України.
Життєве кредо – Завжди у пошуку.
Перед молодим педагогом, який переступає поріг школи вже не як учень, а вчитель, виникає безліч запитань: як знайти спільну мову з дітьми, як їх зацікавити, як стати для них другом. Своїми рекомендаціями щодо вирішення цих проблем поділилася вчитель російської мови та літератури школи № 26 Солом’янського району Тамара Михайлівна Левченко.
З дитинства вона мріяла стати балериною, але через травму здійснити свою мрію так і не вдалося. Батько, щоб підтримати дочку сказав, що окрім балету, є ще інший світ. «Для мене цей світ – дитина. Свою професійну діяльність розпочала з безмежної любові до дитини. У мене не було навіть сумнівів, що я маю працювати в іншому місці. Можна обійтися без фахового предмету, але не можна бути без класу, тобто класного керівництва, бо це – головне. Клас – це те місце, де ти почуваєш себе потрібною, де можна поплакати, бо діти зрозуміють тебе набагато швидше, ніж дорослі. У кожному класі є ті учні, які змушують тебе завжди бути у формі
Перший урок молодої вчительки у школі № 26 розпочався з того, що зайшовши до класу, вона побачила перед собою витягнуті з-під парти довгі ноги учня, який сидів одразу біля дверей. Інші ж школярі зі здивуванням дивилися на нового педагога. Тамара Михайлівна не розгубилася і звернулася до дітей зі словами: «Неужели ко мне так никто и не подойдет, неужели никто не узнает как я хорошо танцую». Вона читала уривок зі сцени першого балу Наташі Ростової з роману Льва Толстого «Война и мир». Учні одразу вирівняли спини, а в очах загорівся вогник допитливості і загадковості. «Коли у класі запанувала тиша, я зрозуміла, що їх зацікавила. І більше нічого не треба було говорити чи щось пояснювати», - каже Тамара Михайлівна.
За часів радянської влади вчителька викладала російську мову і літературу. У ті часи були обмеження стосовно партійності. «Мені казали, якщо не станеш членом партії, ми заберемо літературу у старших класах», - згадує Тамара Левченко. Нині вона із захопленням дивиться на дітей і молодих вчителів, бо вони щасливі, що мають власну думку. «Проте вчитель повинен усвідомлювати, що у його професії є певні обмеження. Наприклад, якщо я вимагаю від дітей взимку мати змінне взуття, то я сама повинна перезуватися. Якщо я кажу дітям, що смалити – це шкідливо, то я не роблю цього сама. А у деяких існує подвійна психологія: в школі ведуть себе по-одному, а за її межами – по-іншому. Вчитель не повинен мати «подвійне обличчя», - зазначає вчителька.
Молодим педагогам Тамара Левченко радить:
·        Визначити тему свого життя. Це та тема, яка притаманна душі вчителя. Моя тема – це пам’ять. Пам’ять – це та категорія, яка відрізняє нас від всіх інших створінь. Відбери в людини пам’ять і вона – рослина. Для мене ця тема реалізовується у двох вимірах – це театр «Пам’ять», який пропагує доброту та музей пам’яті захисників Брестської фортеці.
·        Не соромитися бути учнем. Часто діти мені розповідають те, про що я не знаю . І тоді їм кажу: «Я так вдячна, що ви мені про це розповіли». Адже потрібно усвідомлювати, що нині учні володіють сучасними технологіями краще, ніж старше покоління. А я, в свою чергу, розповідаю їм про те, що вони не знають чи не розуміють.
·        Підпорядкувати все добру. Дітей потрібно вчити добру. У моєму класі за вікном висить годівничка для синичок. Я купую для них сало, а діти насіння.
·        Ніколи нікого не підводити. Для вчителя головними мають бути слова: «Мені не можна не прийти, я ж обіцяла».
·        Пам’ятати, що вчитель – це той, який постійно вчиться.
·        Мати записник.Він потрібен не для того, щоб записати о котрій годині буде нарада. До записника необхідно занотовувати цікаві думки, але не лише свої, а й учнів. Записник занотовує думку.
·        Дотримуватися певного режиму роботи. Мої колеги часто дивуються, як ти все встигаєш. Я встаю о 4.30. Підгодовлюю бродяжок. Потім годую вдома свою кицьку Маркізу. Після цього сідаю перевіряти зошити. Я маю робити це на світлу голову, тому що це світлі діти. Учні дуже люблять мої зошити, бо я там пишу: «молодець», «ах ти, ледар», «прогуляв», «ай-яй» і т.п. Має бути чітко запрограмована турбота про здоров’я: необхідно обов’язково поснідати... Потім йду на роботу, радію від того, що йду до школи. Діти дивляться з яким настроєм я приходжу, від цього багато чого залежить.
·        Нікому не заздрити і не задавати дурних питань. Дурні питання – це ті, які стосуються особистого життя. Я ніколи не даю написати твір на тему: «Мій вихідний день», «Моя мама», «Мій тато». Оскільки тато може пити, вихідний день – у бійці, а мама…Я даю питання про метелика, про листочок, який росте на дереві і т.п. Сьогодні все особисте стало нормативним, але є речі до яких необхідно ставитися як до кришталевої вази і не дай боже її розбити.
·        Ніколи не соромитися підходити до людини, якій довіряєш. Я була головою первинки у школі. Вчителі часто до мене приходили зі своїми проблемами. Напевно це тому, що у своєму житті керуюся словами батька: «Якщо тобі людина довірилася і щось розповіла, попросивши про це нікому не казати, отже, це – табу». Найчастіше до мене звертаються з питаннями, які виникають у класі стосовно поведінки учнів та вирішення конфліктних ситуацій.
·        Вміти радіти за когось. Коли до класу приходить нова дитина, я часто запитую своїх учнів: «Хто з вас прийшов додому і з радістю сказав батькам про те, що у класі з’явилася розумна дівчинка?». ..Одного разу до мене підійшов учень, який був задоволений, що отримав 7 балів з мого предмета. А я йому відповіла: «Це не був мій подарунок, ти досяг цього власними зусиллями».
·        Шанувати чужий час. Не запізнюватися.
·        Викликати в учня бажання зрозуміти щось.
Спілкувалася Катерина Покляцька