Авторизация| Регистрация

Професія, орієнтована на майбутнє

Професія, орієнтована на майбутнєІнтерв’ю з переможницею Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2011» в номінації «Світова література» Ольгою Федорівною Невмержицькою, учителем гімназії № 143 Оболонського району столиці.

Во всем мне хочется дойти

До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.
До сущности протекших дней,
До их причины,
До оснований, до корней,
До сердцевины.
Борис Пастернак

– Ольго Федорівно, нещодавно відбулася церемонія відзначення переможців міського етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2011». Окрім того, після перемоги в пресі з’явилася велика кількість публікацій про Вас. Чи можете Ви назвати отримання високих титулів – Учитель року 2011, Заслужений вчитель України – справжнім визнанням професії педагога?

З моральної точки зору – так… Мною пишається моя родина. Тільки після перемоги і отримання високого звання чоловік став серйозніше ставитися до моєї роботи, до цього його ставлення було скептичним. Оскільки він не розумів, як за такі мізерні кошти можна просиджувати ночі над зошитами і конспектами уроків, за комп’ютером над презентаціями… Коли ж я привезла зі Всеукраїнського туру І місце, то він визнав, що все це, виявляється, не дарма.

Я людина не амбітна, тому в мене не було поривань заявляти про себе. Уроки я створювала для дітей, аби зацікавити їх, вкласти в їхні серця «розумне, добре, вічне». Мій предмет – світова література – дозволяє це зробити як ніякий інший. У матеріальному плані участь в цьому конкурсі принесла 5 тисяч гривень і подарунки, оплески і квіти…

– Розкажіть, будь ласка, як проходила підготовка і самі інтелектуальні змагання Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року».

– Найскладнішим у змаганні виявилася підготовка до кожного туру та оформлення матеріалів на конкурс. Уроки вчитель проводить наочно, однак оформити портфоліо, усе стилістично правильно розписати – це величезні обсяги методичної та паперової роботи. А я до своїх конспектів ставлюся прискіпливо, тож прописувала кожен крок. Дуже вдячна колегам, друзям, справжнім майстрам своєї справи, які приходили на допомогу.

Потім протягом десяти днів у Полтаві проходив ІІІ тур Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2011» у номінації «Світова література». 27 учителів з усіх регіонів України в гімназії № 17 демонстрували свої майстер-класи, писали творчі роботи. Скажу чесно, для мене стимулом брати участь у конкурсі було не показати себе, а подивитися на інших, поспілкуватися з колегами, перейняти набутий ними досвід, дізнатися щось нове.

Так і сталося. Ніколи раніше до шкільної програми не входило вивчення творчості Еміля Золя. Минулого року цей автор був введений уперше в програму для 10 класу. Тема: натуралізм, роман-епопея «Кар’єра Ругонів». Так ось, коли на конкурсі тягнули білети з темою уроку, то всі учасники хвилювалися: «Аби тільки не Золя, хоч би не 10 клас, бо там Золя» (сміється, зображаючи панічні настрої). Цей білет для проведення уроку витягнула я, і всі зітхнули з полегшенням. Підручників немає, текстів немає, діти приходять з пустими руками, але я вклалася в програму максимум і встигла в 45 хвилин. Родзинкою уроку стало хобі письменника – фотографування. Це захоплення я пов’язала з натуралізмом, адже фотографія – це відображення реального життя, провела паралелі між словами «об’єктив» і «об’єктивність».

Ваша молодша донька Олександра планує вступати до педагогічного вишу. З огляду на Ваш двадцятирічний педагогічний досвід, чи схвалюєте Ви її вибір?

– І «так», і «ні». Думаємо… Той шлях, який я пройшла був дуже складний. Якби не чоловік, то я самостійно не змогла б прогодувати ні себе, ні тим більше дітей за зарплатню вчительки. Тільки сьогодні, коли я маю значний педагогічний стаж, високі звання, я можу саму себе утримувати. Тож з матеріальної точки зору я б своїй дитині не порадила йти працювати до школи, оскільки молодий спеціаліст отримує 1 200 грн. Як за ці кошти оплачувати квартиру! Та хоча б прохарчуватися… З іншого ж боку з початку своєї педагогічної діяльності я вважаю себе щасливою людиною, відчуваю радість від можливості передати учням свою любов до художнього слова.

– Чим для Вас є школа?

– Це світ особливий… Гомін дитячих голосів, а ще – колектив однодумців. Дочці своїй кажу так: якщо ти хочеш оплесків, визнання, втілення ідей і роботу в соціальному середовищі, то школа – найкраща платформа для самореалізації. Коли сприймається твій урок на «ура», коли вдається закохати у предмет, то з’являється натхнення творити: робити презентації, шукати фото і відеоматеріали, вигадувати цікавинки.

А жінка в школі – це берегиня, яка опікується учнями, нібито власними дітьми. ЇЇ призначення – створювати навколо себе ауру краси, добра. Кожна дитина заслуговує на увагу, кожна талановита. Треба тільки обрати правильний підхід.

До речі, навіть брати участь у конкурсі «Учитель року» я погодилася, тому що мене попросили захистити честь школи. А якщо йдеться про такі поняття, то я не можу відмовити.

– Ви родом із Кременчука, і вже 10 років працюєте в школах Києва. Як Ви з родиною облаштувалися в столиці?

– Так, ми з родиною з Кременчука. Я, тоді ще Оля Дяченко, закінчила ЗОШ № 25 (нині колегіум). Вищу освіту отримала в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за спеціальністю філолог, викладач російської мови й літератури, – і розпочала педагогічну діяльність у рідному місті на Полтавщині.

Потім чоловіка перевели працювати до Києва. Рік ми жили окремо, а потім не витримали відстані і переїхали з доньками до нього. З 2001 року я працюю в Оболонському районі м. Києва: спочатку в СШ № 210, нині в гімназії № 143. З того часу, вже 10 років поспіль, ми винаймаємо квартиру. Це насправді дуже складно – жити в чужому домі. Так що ми тут – «лімітчики», без постійного місця проживання. На квартирну чергу я не можу стати, бо потрібна прописка. Якщо навіть пропишуся, то треба буде 5 років чекати, щоб стати на чергу. А якщо я навіть стану на чергу, то буду чекати ще 20 років щонайменше. Тому перспектив немає ніяких…

– Ми усі родом із дитинства. Його образи і враження впливають на нашу подальшу долю. Хто надихнув Вас піти освітянським шляхом?

– Стати педагогом мене підштовхнув мій кумир. Це була моя вчителька російської мови та літератури Марія Пилипівна… Вона прийшла до нас у школу працювати, коли я була у 8 класі. Вона, здавалося, знала все, читала «Євгения Онегина» напам'ять. Клас дивився на неї із захопленням, ловив кожне слово і старанно вчив предмет. Тоді я зрозуміла, що таким вчителем я хочу стати.

Батьки мріяли, щоб я грала на фортепіано (тато – вчитель музики), їздили до Полтави вступати у музичне училище. Викладач, який мене прослуховував, шепнув тоді батькові на вухо ту фразу, яка мені запам’яталася на все життя: «Нехай вона буде кращою в якість іншій спеціальності, ніж посередництвом у музиці». Тоді я зрозуміла, що займатися обраною справою треба настільки віддано, щоб стати кращим у цьому роді діяльності. За Пастернаком, треба «дойти до самой сути» – це відтоді моє життєве кредо.

– Що порадите як наставник молодим педагогам?

– Насамперед у дитині треба розвивати вміння самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі. Особливо важливо також, на мою думку, розвивати критичне мислення, виявляти і використовувати індивідуальний досвід самого учня та надати кожному можливість реалізувати свої здібності.

А молодим учителям хочу порадити наступне. Треба чітко розставити для себе життєві акценти. Якщо професійна сфера поглинає вас цілком, нещадно відбираючи час у родини, то варто вміти зупинитися вчасно. Мені, наприклад, відомі факти, що вчителі втрачали власних чоловіків через повну віддачу школі. Я вважаю, що для жінки на першому плані має бути сімейне щастя. Тож потрібно розподілити час так, аби не обділити увагою рідних. Особисто мені все встигнути допомагає комплекс «відмінника». Я не вмію працювати не на повну потужність і не можу заспокоїтися поки не знайду відповідь на питання (в очах світиться жага до відкриттів).

Взагалі, коли робите добро, то не чекайте нічого у відповідь. Доля вчителя така: те, що ти віддаєш, повертається тільки через десятки років. Так, наша професія орієнтована на майбутнє, і ніколи не дає результати зараз. А задоволення від освітянських буднів можна отримати лише тоді, коли сам будеш пишатися зробленим і не чекатимеш подяки. Успіхів вам, любові й радості, дорогі колеги.

– Дякуємо Вам, шановна Ольго Федорівно, за приємну і щиру розмову.

Спілкувалися

Інна Журавель і Катерина Черних

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

ДИТЯЧИЙ ВІДПОЧИНОК 2018

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ:

Щодо доплати за перевірку зошитів в підготовчому класі та підвищення посадових окладів Про здійснення відеозйомки та аудіозаписів у навчальному закладі Особливості застосування до працівників дисциплінарних стягнень Щодо атестації педагогічних працівників ДНЗ, які працюють не за фахом Про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці Встановлення випробування працівникові Щодо проходження працівниками профілактичних медичних оглядів в приватних закладах охорони здоров’я Виплата пенсії особам, яким призначено пенсію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” в період роботи

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК:

Про зміни в Порядку ведення касових операці