Авторизація|

Розуміти без слів

Розуміти без слівЦікаво, чи знають учителі як їх сприймають учні на уроці? Їхня постава, жести, міміка, тембр голосу розказує допитливим школярам набагато більше, аніж слова. Зараз професія вчителя полягає не лише у навчанні. Вона сягає набагато глибше – у найпотаємніші куточки дитячої душі, у підсвідомість. Тому педагог повинен бути і вчителем, і психологом, і мамою, і другом. Щоб втілити всі ці ролі, доводиться багато працювати, шукаючи спільну мову з кожним учнем індивідуально.

Будь-яке спілкування проходить завжди на двох рівнях: вербальному (словесному) та невербальному (жести, міміка, звукові засоби). За даними багатьох досліджень, слова передають лише 7 % інформації, а от невербаліка значно більше: звукові засоби (включаючи тон голосу, інтонацію тощо) – 38 %, а міміка, жести та      пози – 55 %.

Часто учителі, зайшовши до класу, без слів можуть зрозуміти, у якому стані перебувають їх учні, що вони зробили хорошого чи поганого. Кожен педагог на підсвідомому рівні «зчитує» відчуття та настрій своїх підопічних. У когось це закладено від народження, а хтось набуває цих знань безпосередньо у школі під час навчального процесу. Завдання  вчителя не лише передати свої знання підростаючому поколінню, але й зрозуміти кожну дитину, яка прийшла здобувати знання, уміти зацікавити, знайти важелі впливу, допомогти самореалізуватися.

Невербальну інформацію усі розуміють на підсвідомому рівні. Завдання вчителя – зуміти свідомо відкоригувати свої невербальні месиджі та зрозуміти учнів. До невербальної інформації належить зовнішній вигляд (типовий вираз обличчя, одяг, зачіска, прикраси, макіяж, постава), динамічна експресія (жести, хода, дотики до учнів, потискування, поглажування), звукова експресія (сміх, плач, покашлювання, позіхання, тон, темп, тембр голосу, акценти, наголоси) та дотримання дистанції. Усе це відіграє важливу роль у діалозі вчителя з учнем.

Найважливішим засобом невербального спілкування є погляд. Більшість дітей сприймають і запам’ятовують інформацію саме через зорову пам’ять. Тому, наприклад, коли вчитель розказує про якусь книгу, то учні запам’ятають до 10% інформації, якщо він показуватиме цю книгу – до 40%, а якщо гортатиме і вказуватиме на конкретні моменти, то – більше 60%.

Коли вчитель дивиться школярам у вічі – діти, знову ж таки, на підсвідомому рівні стають уважнішими та зосередженішими. Завдання педагога – зуміти знайти зоровий контакт з кожним учнем. Проте, варто не забувати, що він має тривати не довше 5-7 секунд, адже саме така тривалість є прийнятною для розуміння та запам’ятовування і не створює дискомфорту. Це є своєрідним емоційним живленням для учнів, особливо молодших класів. Школярі, відчувши на собі погляд вчителя, розуміють власну значущість. Діти, які уникають зорового контакту або часто опускають очі, потребують додаткової уваги. Вони відчувають себе самотніми, тому ласкавий погляд та декілька підбадьорливих дотиків, наприклад, до плеча дитини, допоможуть побороти невпевненість та комплекси. Зоровий контакт – це та техніка, яку потрібно свідомо розвивати впродовж усього життя.

Знання пантомімічних поз допомагає вчителю зрозуміти як учні засвоюють інформацію, на скільки їм цікаво на уроці.

Якщо учень підпирає голову руками, дивиться по боках, на годинник, сповзає на край стільця, це вказує на те, що йому нецікаво. Якщо вчитель постійно ловить погляд учня на собі, голова трішки нахилена на бік, то це свідчить про уважність дитини. Про підвищення інтересу до предмету розмови говорять широко відкриті очі, збільшені зіниці та нахил тіла вперед. Часто учні тримають ручку або олівець у роті (молодші школярі – палець) – це вказує на потребу школяра у заспокоєнні, підтримці, захисті та безпеці. Критична налаштованість дітей супроводжується відхиленням тіла назад, похитуванням головою, примруженням очей, переплетенням пальців, поглядом з-під лоба. Невпевненість, тривогу та хвилювання виказує часте кліпання, дотики до обличчя, волосся, ґудзиків, вертіння якогось предмета у руках, згорбленість. До речі, якщо учень відповідає і крутить у руках ручку або олівець – це свідчить про «символічну» передачу свого нервування цьому предмету. Це допомагає зосередитися на своїй відповіді. Учні старших класів часто симулюють увагу. Те, що підлітки пропускають мимо вух інформацію, свідчать надто пряме положення тіла, погляд «в нікуди», очі кліпають дуже рідко. Про напруженість школяра говорить потирання рук, обличчя, похитування, покусування губ, відкидання волосся.

Трактувати окремо кожен жест – найбільша помилка. Оскільки один і той же жест у різних комунікативних ситуаціях може набувати дещо інших інтерпретацій. Наприклад, помірні кивки головою згори донизу можуть означати як уважне слухання чи згоду з тим, хто говорить, так і формування власних аргументів щодо предмету обговорення. Тому при аналізі цього жесту треба звертати увагу на міміку учнів. Якщо нижня губа тісно притиснута до верхньої – це означає скептицизм та незгоду із тим, хто говорить. Якщо між губами є щілина  – це свідчить про те, що учень хоче щось сказати. Тому кожен жест варто аналізувати та сприймати в контексті інших.

Що ж стосується жестів вчителя, то вони повинні бути органічними і стриманими. Дослідники поділяють їх на два основні види: описові та психологічні. До описових жестів належать показ розміру, форми, предмета, вони ілюструють хід думки педагога та допомагають сформувати в учнів правильне уявлення того, що розповідає учитель. Психологічні жести виражають почуття та емоції педагога (наприклад, на подив вказують розведені руки в сторони, застереження або роздуми – притиснутий до губ палець руки). Варто пам’ятати, що жести, як і інші рухи корпуса, випереджають висловлювану думку.

         Для того, щоб спілкування з дітьми було плідним, треба слідкувати, щоб поза завжди була відкритою (це означає, що не варто схрещувати рук і ніг чи стояти до класу боком), витримувати дистанцію, яка створює ефект довіри. Розрізняють міжособистісний простір чотирьох видів: інтимний (до 40 см), персональний (від 40 см до 120 см), соціальний (від 120 см до 4 м) і публічний (4-7 м). Педагог відносно учнів на уроці перебуває в інтимній чи персональній дистанції. Саме в цьому і криється секрет кращої успішності тих учнів, які сидять за першими двома партами. Учитель знаходиться в безпосередній близькості до школярів, і на підсвідомому рівні інформація сприймається вдвічі ефективніше. Окрім того, створюється ефект довіри до педагога, що сприяє зацікавленості учнів. Тому доцільно рухатися вперед і назад по класу, що допомагає зосередити увагу аудиторії на предметі розмови. Проте не варто постійно ходити, 2-3 рази на урок перебувати близько до кожного учня цілком достатньо для збалансованої подачі інформації та психологічної взаємодії зі школярами. До речі, крок як жест підсилює значущість повідомлення і акцентує на важливих моментах. Відступаючи назад, вчитель на підсвідомому рівні дає учням трішки перепочити і розповідає менш значущу інформацію.

         Особливе місце серед засобів невербальної комунікації займають звукові сигнали та модуляції. Діти спочатку сприймають тон голосу, а тоді уже зміст сказаного. Тому, педагог повинен контролювати його як в ситуаціях повчання, так і під час похвали. Особливу увагу варто звертати на силу голосу. Звичайно, у кожного вона залежить від особливостей побудови мовного апарату, але вчитель, підвищивши голос, викликає у дітей відчуття нервової напруги, дискомфорту, а деколи навіть страху. Уміння тримати паузу – незамінний засіб ведення уроку. Він допомагає привернути увагу, зібратися з думками чи оволодіти ситуацією. У багатьох ситуаціях паузи є набагато ефективнішими.

Темп мовлення вчителя допомагає школярам краще засвоїти матеріал уроку. Важливо пам’ятати, що в середньому ми повинні говорити 70-75 слів на хвилину. Це приблизно 8-10 речень. «Скороговоріння» не лише зменшує ефективність сприйняття, але й спотворює вимову та чіткість. Також варто слідкувати за темпом мовлення дітей під час відповіді, адже саме у шкільному віці формується манера мовлення.

         Ще одним із невербальних засобів спілкування є час. Особливу увагу слід приділяти запізненням та затримці дій як своїх, так і учнівських. Це допоможе не лише краще спланувати час, але й зрозуміти чи працює клас як злагоджений механізм і згрупувати дітей.

Педагогічна спостережливість – важлива риса сучасного навчального процесу, а знання «мови тіла» допомагає зрозуміти психологічний та емоційний настрій кожного учня.

Прес-служба КМОППОіНУ

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

ДИТЯЧИЙ ВІДПОЧИНОК 2019

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

11.листопада

ІВ "Єдність" №7 2019р.

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ:

Коментар до рішення Конституційного Суду України щодо віку для виходу на пенсію за вислугу років Щодо доплати за перевірку зошитів в підготовчому класі та підвищення посадових окладів Про здійснення відеозйомки та аудіозаписів у навчальному закладі Особливості застосування до працівників дисциплінарних стягнень Щодо атестації педагогічних працівників ДНЗ, які працюють не за фахом Про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці Встановлення випробування працівникові Щодо проходження працівниками профілактичних медичних оглядів в приватних закладах охорони здоров’я

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК:

Про зміни в Порядку ведення касових операці