Авторизация| Регистрация

Анатолій Тимчик – яскрава особистість столичної освіти

29 жовтня 2014,Публікації » Новини

Анатолій Тимчик – яскрава особистість столичної освітиЗнаковою постаттю, яка зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти, є Анатолій Іванович Тимчик. Це людина з великої літери, професіонал, лідер, духовний наставник і яскрава особистість нашої історії.

28 жовтня 2014 року у конференц-залі Київського міського будинку вчителя відбувся вечір пам’яті Анатолія Тимчика тапрезентація документального фільму про його життєвий і трудовий шлях.

Ініціатором створення короткометражного фільму став голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України Олександр Яцунь. Він вважає, що про таких людей як Анатолій Тимчик потрібно не просто пам’ятати, а ставити за приклад молодому поколінню. Адже він був педагогом від Бога і все своє життя присвятив народній освіті.

На вечорі пам’яті звучали найулюбленіші пісні Анатолія Івановича у виконанні відомих артистів, студентів та друзів.

Колеги, друзі, знайомі поділилися своїми спогадами про Анатолія Тимчика:

– Анатолій Іванович був справжнім прекрасним фахівцем. Людина, яка дуже добре знала освітню галузь. Він міг вирішити будь-яке питання не шляхом конфронтації, а шляхом компромісу. Це була доступна і проста людина у відношенні до підлеглих, до тих, з ким йому доводилося працювати.

Лідія Полікша,
заступник начальника
Головного управління освіти м. Києва (1975 – 1983 рр.)

– Він був прекрасною людиною, талановитим керівником. Анатолій Іванович завжди міг щось порадити. За весь час роботи я ніколи не чула, щоб він на когось підвищив голос.

Тамара Яковлева, інспектор з народної освіти

 

– Це людина, на яку можна і треба було рівнятися. Він умів завжди тримати себе в руках, бачити важливе, те, що потрібно для освіти.

Галина Нікандренко, голова Дніпровської районної у м. Києві організації Профспілки працівників освіти і науки України.

 

Анатолій Тимчик народився 1940 року у селі Торків Тульчинського району Вінницької області. У 1962 році закінчив Вінницький педінститут ім. М. Горького. До призначення завідувачем міського відділу народної освіти два роки обіймав у зазначеній установі посаду заступника. Анатолій Тимчик майже 17 років очолював Головно, а 1996 року був призначений заступником голови Київської міської державної адміністрації. Також він був радником Київського міського голови з питань освіти, а з 2006 року обіймав посаду радника у відділі організаційного забезпечення діяльності заступника голови КМДА Віталія Журавського.

У Київ Анатолій Іванович приїхав за направленням після закінчення у 1962 році Вінницького педагогічного інституту. Спочатку працював вихователем школи-інтернату, де через 15 днів роботи його призначили старшим вихователем. А невдовзі став заступником директора з виховної роботи.

З 1967 року працював директором СШ № 158, в якій навчалося 1800 учнів. У 1972 році став директором СШ № 204 на 2352 учні. Таких у той час в Україні було лише дві – в Києві та Дніпропетровську.

У 1974 – 1977 рр. був завідувачем Дніпровського райвно, а вже з 1977 року почав працювати у міськвно: спочатку першим заступником Р.І. Крижанівської, а через два роки, у грудні 1979 року – його завідувачем.

Анатолій Іванович переймався питаннями створення шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. Проблема полягала у тому, що в кожній зі шкіл-інтернатів були діти-сироти різного віку, і на вихідні та свята, коли інші діти розходилися по домівках, вони залишалися в інтернаті. І постало питання організації дозвілля невеликої кількості дітей з великою різницею у віці. Тому було перепрофільовано одну із шкіл-інтернатів, де були гарні побутові умови, якою опікувалися шефи – виробничі об’єднання, у школу-інтернат для 400 дітей-сиріт.

За часів керівництва Анатолія Івановича зникли черги у дитячі садки. Ще коли він працював завідувачем Дніпровського райвно, у районі існувала черга у 10 тис. осіб. Люди з ночі записувалися до нього на прийом з питання отримання місця для дитини у дитячому садку, але тоді він нічим не міг зарадити, групи й так були переповнені: замість 25, в них було більше 40 дітей. Така ж ситуація була і в інших районах міста.

1976 – 1990 рр. стали роками бурхливого будівництва дитячих дошкільних закладів. Це питання було на особистому контролі у В. Щербицького, який сказав, що жодна дитина не має чекати чергу, щоб потрапити у садок. У 1976 році збудували 56 дитсадків, у 1977 р. – 52, а потім – 35-40 щороку. Черга зникла, і навіть було відкрито садки для дітей з різними вадами хронічних захворювань. І так само зі школами-інтернатами: для сліпих, розумово відсталих, зі сколіозом тощо. Хворі київські діти мали змогу вчитися і лікуватися у Києві, їх нікуди не відправляли, більше того – крім них обслуговували ще 5 областей України.

За час роботи Анатолія Тимчика було відкрито 128 нових шкіл та близько 400 дитячих садків. Також було додатково відрито два педагогічних училища, стали залучати до викладання у школах студентів старших курсів педінституту, університету імені Тараса Шевченка, яким запровадили індивідуальну форму навчання, матеріально заохочували. Велика потреба була у нянях та вихователях дитячих садків. Для них було збудовано великий гуртожиток на Лісовому масиві, який у той час якраз розбудовувався. Також були домовленості з будівельниками: школи здавали не 1 вересня, а 1 липня, чим надали змогу директорам укомплектувати школу кадрами ще до початку нового навчального року.

Анатолій Іванович завжди вважав, що основним у процесі навчання є вчитель, особливо вчитель початкової школи, який закладає підвалини подальшого відношення до навчання, самоорганізації людини тощо.

Він казав: «Я переконаний, що при всіх наших негараздах ми існуємо тому, що є освіта. Саме система освіти зберігає духовно-моральний потенціал суспільства.Більшість наших учителів – це ті, перед ким треба стати на коліна за їхні самовідданість, людяністьі оптимізм. І це не тільки красиві слова. Я таких учителів знаю особисто, і саме вони є найпривабливішим явищем».

Найнепривабливішим явищем він вважав соціальне розшарування учнів. Оскільки на його думку воно провокує безліч морально-етичних і соціальних конфліктів, як очевидних, відкритих, так і прихованих, заглиблених.

У кожній школі є високопрофесійні вчителі, з великим позитивним досвідом і усвідомленням своєї гуманістичної місії. Там, де таких учителів багато, школа виконує свої завдання.

Для нього неминучими цінностями життя хорошого учителя були людяність, щирість, гумор.

Прес-служба КМОППОіНУ

По темі:



Добавить комментарий

Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
2017 рік оголошено роком первинної профспілкової організації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ІНІЦІАТИВИ ТА ПРОГРАМИ:

Програми доступного житла У жовтні в Україні стартує конкурс «Учитель року – 2014» З профспілкою дешевше! 2013 - «З профспілкою дешевше» Перспективи та можливі ризики програми «Доступне житло»