Авторизация| Регистрация
Уряд має час до 01.11.17р. виправити ситуацію

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша28 травня 1937 року в першій обласній лікарні міста Києва у родині службовців на світ з’явилася довгоочікувана для батьків дівчинка – Лідія Костянтинівна Полікша. Чи думали вони, тримаючи у руках маленький згорточок щастя, що їхня донечка зможе досягти великих успіхів у житті? Напевно, як і всі батьки, вірили і сподівалися. І їхня віра допомогла очікуванням справдитися.

Лідія Костянтинівна закінчила школу № 138 у 1954 році. У навчальному закладі їй найбільше подобалося брати участь у театральних гуртках. У дівчинки був хист до акторської роботи, який вона успадкувала від батька.

У 1955 році стала студенткою історико-філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а в 1961 році успішно отримала диплом.

Оскільки Лідія була єдиною дитиною в сім’ї, їй доводилося поєднувати навчання з роботою, щоб допомогти своїм батькам. У мами тоді була пенсія всього 5 карбованців, бо всі її документи згоріли під час війни, а тато отримував 55 карбованців. І одразу після закінчення школи Лідія почала працювати на машинобудівному заводі в Києві – «Червоний екскаватор». Працювала у ковальсько-термічному цеху, в лабораторії металофізики, оцинковницею у гальванічному цеху, а також мийницею шлангів.

«Завод був каменем, який заклав мій основний фундамент. Завод – це справжнє життя, справжні чесні і відверті люди У них не було ніякого лицемірства, кожен що думав, те й говорив. Це була одна велика родина. Я побачила, як люди важко працюють, заробляючи кусень хліба. І мені здається, що це заклало основи моєї моралі», – пригадує Лідія Костянтинівна.

Під час виступу на одній із комсомольських конференцій Лідію побачив секретар Жовтневого райкому комсомолу, який запросив її працювати в цій установі. Вона погодилася, і у період з 1954 по 1961 рр. працювала інструктором по роботі з робітничою молоддю, а згодом і другим секретарем райкому комсомолу, де займалася питаннями ідеології. Після цього Лідія Костянтинівна почала працювати заввідділу студентства, шкільної молоді і піонерів у Київському промисловому обкомі комсомолу.

З 1965 по 1970 роки працювала у Республіканському палаці піонерів і школярів завідувачем методичного відділу.

Згодом їй запропонували перейти на освітянську ниву: у 1975 році Лідія Костянтинівна стала директором школи № 175, де пропрацювала 5 років. Після чого перейшла у відділ освіти міста Києва, де отримала посаду – заступник начальника управління, начальник шкільного сектора. Лідія Костянтинівна пригадує: «У цей час мені довелося працювати з двома прекрасними людьми – це Руфіна Іванівна Крижанівська, надзвичайно демократична і смілива людина: завдяки їй з’явилася Мала академія наук, почала розвиватися у школах кабінетна система, було запропоновано цікаві форми навчання педагогічних кадрів. І другий мій колега – це Анатолій Іванович Тимчик, він був справжнім лідером, духовним наставником і яскравою особистістю в освіті».

Пропрацювавши 8 років у Головному управлінні освіти, Лідія Полікша звернулася з проханням перевести її на директорську роботу. І у 1983 році вона стала директором школи № 178.

«Хотілося зробити свою школу такою, як я її бачила, переймаючи досвід колег, коли працювала в міському відділі освіти. Двадцять один рік я над цим працювала. Разом з колективом ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», – пригадує Лідія Костянтинівна.

За словами Лідії Полікші, протягом трудової діяльності виникали різні життєві ситуації, але була наснага і бажання зробити дітей щасливими. Вона лягала спати і прокидалася з думкою про школу.

«Інколи з’являлися моменти, коли думала, що треба буде йти зі школи. Стала перед школою, сльози котяться, і думаю, як я все покину, як піду. Але потім у 67 років вирішила, що все – досить, треба йти», – говорить Лідія Полікша.

Вона пригадує, що перший рік потому намагалася не згадувати про школу, але школа ніколи не забуває про неї. Її завжди чекають у рідних стінах і запрошують на різні святкові заходи, адже вона є частинкою історії навчального закладу.

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша

Катерина Дзюба

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ:

Щодо атестації педагогічних працівників ДНЗ, які працюють не за фахом Про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці Встановлення випробування працівникові Про здійснення відеозйомки та аудіозаписів у навчальному закладі Щодо проходження працівниками профілактичних медичних оглядів в приватних закладах охорони здоров’я Виплата пенсії особам, яким призначено пенсію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” в період роботи Правові аспекти звільнення працівника за вчинення аморального вчинку Особливості застосування до працівників дисциплінарних стягнень