Авторизация| Регистрация

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша28 травня 1937 року в першій обласній лікарні міста Києва у родині службовців на світ з’явилася довгоочікувана для батьків дівчинка – Лідія Костянтинівна Полікша. Чи думали вони, тримаючи у руках маленький згорточок щастя, що їхня донечка зможе досягти великих успіхів у житті? Напевно, як і всі батьки, вірили і сподівалися. І їхня віра допомогла очікуванням справдитися.

Лідія Костянтинівна закінчила школу № 138 у 1954 році. У навчальному закладі їй найбільше подобалося брати участь у театральних гуртках. У дівчинки був хист до акторської роботи, який вона успадкувала від батька.

У 1955 році стала студенткою історико-філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а в 1961 році успішно отримала диплом.

Оскільки Лідія була єдиною дитиною в сім’ї, їй доводилося поєднувати навчання з роботою, щоб допомогти своїм батькам. У мами тоді була пенсія всього 5 карбованців, бо всі її документи згоріли під час війни, а тато отримував 55 карбованців. І одразу після закінчення школи Лідія почала працювати на машинобудівному заводі в Києві – «Червоний екскаватор». Працювала у ковальсько-термічному цеху, в лабораторії металофізики, оцинковницею у гальванічному цеху, а також мийницею шлангів.

«Завод був каменем, який заклав мій основний фундамент. Завод – це справжнє життя, справжні чесні і відверті люди У них не було ніякого лицемірства, кожен що думав, те й говорив. Це була одна велика родина. Я побачила, як люди важко працюють, заробляючи кусень хліба. І мені здається, що це заклало основи моєї моралі», – пригадує Лідія Костянтинівна.

Під час виступу на одній із комсомольських конференцій Лідію побачив секретар Жовтневого райкому комсомолу, який запросив її працювати в цій установі. Вона погодилася, і у період з 1954 по 1961 рр. працювала інструктором по роботі з робітничою молоддю, а згодом і другим секретарем райкому комсомолу, де займалася питаннями ідеології. Після цього Лідія Костянтинівна почала працювати заввідділу студентства, шкільної молоді і піонерів у Київському промисловому обкомі комсомолу.

З 1965 по 1970 роки працювала у Республіканському палаці піонерів і школярів завідувачем методичного відділу.

Згодом їй запропонували перейти на освітянську ниву: у 1975 році Лідія Костянтинівна стала директором школи № 175, де пропрацювала 5 років. Після чого перейшла у відділ освіти міста Києва, де отримала посаду – заступник начальника управління, начальник шкільного сектора. Лідія Костянтинівна пригадує: «У цей час мені довелося працювати з двома прекрасними людьми – це Руфіна Іванівна Крижанівська, надзвичайно демократична і смілива людина: завдяки їй з’явилася Мала академія наук, почала розвиватися у школах кабінетна система, було запропоновано цікаві форми навчання педагогічних кадрів. І другий мій колега – це Анатолій Іванович Тимчик, він був справжнім лідером, духовним наставником і яскравою особистістю в освіті».

Пропрацювавши 8 років у Головному управлінні освіти, Лідія Полікша звернулася з проханням перевести її на директорську роботу. І у 1983 році вона стала директором школи № 178.

«Хотілося зробити свою школу такою, як я її бачила, переймаючи досвід колег, коли працювала в міському відділі освіти. Двадцять один рік я над цим працювала. Разом з колективом ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», – пригадує Лідія Костянтинівна.

За словами Лідії Полікші, протягом трудової діяльності виникали різні життєві ситуації, але була наснага і бажання зробити дітей щасливими. Вона лягала спати і прокидалася з думкою про школу.

«Інколи з’являлися моменти, коли думала, що треба буде йти зі школи. Стала перед школою, сльози котяться, і думаю, як я все покину, як піду. Але потім у 67 років вирішила, що все – досить, треба йти», – говорить Лідія Полікша.

Вона пригадує, що перший рік потому намагалася не згадувати про школу, але школа ніколи не забуває про неї. Її завжди чекають у рідних стінах і запрошують на різні святкові заходи, адже вона є частинкою історії навчального закладу.

«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша
«Ми творили школу, яка була б школою радості для дітей, творчості для вчителів і спокою та благополуччя для батьків», - Лідія Полікша

Катерина Дзюба

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
2017 рік оголошено роком первинної профспілкової організації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ІНІЦІАТИВИ ТА ПРОГРАМИ:

Програми доступного житла У жовтні в Україні стартує конкурс «Учитель року – 2014» З профспілкою дешевше! 2013 - «З профспілкою дешевше» Перспективи та можливі ризики програми «Доступне житло»