Авторизация| Регистрация
Уряд має час до 01.11.17р. виправити ситуацію

Профспілки: три крапки над «і»


Офіційно українські профспілки нараховують 9,8 мільйонів членів. Цією цифрою оперує керівництво Федерації профспілок України. Є ще одна вражаюча цифра, щоправда на ній намагаються не акцентуватися: профспілкове майно коштує понад мільярд доларів.


Пострадянський синдром


Українські профспілки – один із спадків СРСР. Професійні спілки існували на підприємствах та у бюджетних організаціях, згодом з’явилися і у приватних компаніях. Паралельно з галузевими профспілками (металургів, учителів, медиків, аграріїв тощо) існують це й регіональні ради (різні профспілки області об’єднані за територіальним принципом). Як і у більшості інших країн, у нас є координуючий орган – Федерація професійних спілок України.
Теоретично, українські профспілки – одне з найбільших об’єднань трудящих у світі. На жаль, у нашому випадку, кількість не переходить в якість соціального захисту.
Західна модель профспілок передбачає постійну опозиційність до влади. Пострадянські профоб’єднання значною мірою залишаються додатками до адміністрацій та підтримують стосунки з владою за принципом: «Чего изволите?». Так було в радянські часи, але шлейф лакейської звички тягнеться і донині. Сьогодні профспілки виконують обслуговуючо-декоративну функцію, в кращому разі, займаючись організацією культурно-масових та оздоровчо-спортивних заходів.
Існуюча модель не спроможна захищати права та інтереси трудящих. Рівень безпорадності наших профспілок яскраво довела криза, яка чи не найважче у світі, проходить в Україні.
Власники металургійних та хімічних комбінатів, шахт, будівельних компаній не займалися модернізацією підприємств, диверсифікацією галузей економіки та не переймалися питаннями реальної конкурентоздатності. Капітали осідали в офшорах. Отож, під час кризи застарілі українські підприємства не змогли витримати випробування і втратили замовників. Через те, що профспілки не примусили роботодавців створити «соціальні подушки безпеки», наймані працівники виявилися повністю беззахисними. І саме їх власники примусили «розплачуватися» безробіттям або зниженням та затримками заробітних плат.


Можуть, але не хочуть


Завдяки помаранчевій революції був шанс змінити парадигму профспілок. Не важливо, які кольори тоді обирали люди – це був вияв громадянської свідомості. Усвідомлення власних прав та сил могло б стати підґрунтям перетворення профспілкового руху з формального на реальний. Але цього не сталося, адже у профспілкових лідерів не було бажання утруджуватися. Їм і так добре. Особливо, коли рядові члени навіть і не здогадуються про свої права та обов’язки перед ними їхніх лідерів.
Зараз досить модно звинувачувати у безсиллі профспілок радянське коріння. «Вождям» не варто виправдовувати власну бездіяльність сторонніми причинами. 18 років незалежності – достатній період для тих, хто справді прагне змін.
Попри те, що українське трудове законодавство відстає від західного, у профспілок є чимало важелів впливу. Як мінімум, профорганізація повинна захищати права своїх членів у судах, органах державної влади та місцевого самоврядування у випадку порушення їх прав: у разі невиплати заробітної плати тощо.
Далеко не всі, навіть члени профспілок, знають наступний факт. На підприємствах, в установах, організаціях діють колективні договори, укладені між трудовим колективом та роботодавцем, де прописані права, пільги та додаткові соціальні гарантії працівників порівняно з чинним законодавством. У більшості випадків працівник не може бути звільнений без узгодження з профспілкою. Профспілка не втручається, якщо людина звільняється за власним бажанням, за угодою сторін тощо (тому деякі роботодавці і тиснуть на працівників, щоб ті звільнялися самі). У всіх інших випадках: чи при скороченні, чи у випадку, коли робітник погано працює – звільнення його узгоджується з профспілкою. Наказ про звільнення без підпису лідера профспілки колективу має бути недійсним.


І раз, і два, і три…


Люди повинні відчути, що профспілка для них парасоля, подушка безпеки і страховка у всіх соціально-складних випадках. Для цього пропоную план модернізації профспілок, який коротко виражається трьома словами: інвентаризація, інновація, інтеграція, що, власне, і символізують три напрями удосконалення.


Перше. Інвентаризація
Вона передбачає два аспекти: переоблік дійсних членів і створення повного, відкритого реєстру майна. 
Гордо заявлена Федерацією профспілок кількість членів, що сягає майже десять мільйонів, викликає певний сумнів. Якщо, наприклад, у випадку з освітянською профспілкою заявлені 2 мільйони членів є реальною цифрою, то у інших галузях не все так чітко.
Найправдивішим показником стану руху – є кількість людей, які виходять на маніфестації. Не секрет, що на майдан (у широкому сенсі цього слова) на заклик ФПУ вийде, за найоптимістичнішими прогнозами, тисяч десять, тобто 0,1% від номінальної кількості спілчан. Отож, ми повинні порахувати реальну кількість членів, щоб зрозуміти: у нас «мертві душі» чи свідомі члени профспілок? Якби в Україні були реальні спілки, то нашим виступам позаздрила б навіть Франція. Якщо ж у нас «мертві душі», то ми будемо пожинати плоди подальшої деградації профспілкового руху. Такі спілки загрожують остаточно перетворитися на кишенькові – ті, що виконують забаганки власника, або «жовті», які полюбляють називати себе «незалежними», а наcправді – лише імітація професійних об’єднань, що у якості провокаторів виконують замовлення певних «гаманців».
Та підрахунок реальних членів – не найстрашніше для нинішніх лідерів. Найболючіше керівництво ФПУ сприймає ідею інвентаризації майна.
За експертними оцінками його вартість перевищує мільярд – навіть не гривень – доларів. Спадок Радянської України: санаторії, бази відпочинку, соціальна інфраструктура… На сьогодні ця велетенська імперія використовується неефективно. Більше того, лідери не зацікавлені у впровадженні в ній ринкового механізму. Під прикриттям того, що той чи інший заклад нерентабельний, кожен новий керівник намагається провести через президію Федерації дозвіл на відчуження. За рахунок такої «прихватизації» розтягли чимало майна, а трудящі втратили кращі бази відпочинку, і «дерибан» тишком-нишком продовжується.
Кожен суб’єкт федерації (а це 46 галузевих профспілок) повинен знати про свої «дивіденди» від господарської діяльності, пов’язаної зі спільною профспілковою власністю, яка може бути прибутковою. Як економіст, я розробив план відкритого та ефективного управління майном в інтересах людей.
Ці ресурси повинні йти, в першу чергу, на дієві ЗМІ та створення реального страйкового фонду.


Друге. Інновації
Кращі інновації ті, що перевірені іншими. Тому нам варто спиратися на ефективні методи роботи закордонних колег. У західних країнах, якщо члени профспілки страйкують, то отримують від профспілки таку ж заробітну плату за кожен день страйку, яку вони отримували б від роботодавця. Отож, завдяки страйковому фонду, вони можуть страйкувати до перемоги. В Україні страйковий фонд, поки що, існує тільки на папері.
Інновації не повинні обмежуватися лише європейськими здобутками. На пострадянському просторі з’явилася своя інновація – будівництво соціального житла під егідою профспілок (у радянські часи за таким принципом будувалися молодіжні житлові кооперативи). У Москві уже діє аналогічний проект будівництва житла для вчителів. Суть якого у наступному: місцеві ради виділяють під соціальне житло земельні ділянки, місцеві адміністрації забезпечують просування проектної документації, управління житлокомунгоспу проводять усі комунікації. Якщо все це робити без хабарів, то собівартість житла стане нижчою на 60-65%. Отож, члени профспілок зможуть побудувати житло за доступною ціною.
Серед інших інновації пропоную також створення недержавного пенсійного фонду.


Третє. Інтеграція
Світ стає все більше інтегрованим. Рух до єднання притаманний профспілкам і не лише в сенсі: «Пролетарі всіх країн – єднайтеся».
Профспілки повинні якнайтісніше співпрацювати з іншими громадськими організаціями. Та найважливіше завдання профспілок – інтеграція у владу, як шлях реального забезпечення соціальних гарантій.
Візьмемо один приклад лише по одній галузі, і лише у Києві. На сьогодні, освітянам трьох районів столиці районна влада заборгувала понад 17 мільйонів гривень. Уявіть собі масштаби заборгованості по всій країні! Уявіть, що буде, якщо всі знедолені вчителі, на знак протесту, припинять навчати наших дітей? Для того, щоб такі ситуації не виникали у освітній чи будь-якій іншій галузі, представники профспілок повинні бути представлені у всіх виборних органах влади від районної – до Верховної Ради.
Сьогодні кілька чільників профспілок є народними депутатами. Але, по-перше – їх замало, по-друге – щось не дуже вони опікуються поліпшенням соціального захисту людей праці.
Профспілкові лідери повинні заслужити таку повагу в суспільстві, щоб будь-яка політична сила вважала за честь запросити їх у виборчий список не за партійною належністю, а за високий авторитет серед людей.
Саме так, разом із зовнішнім тиском на владу, системна участь профспілкових лідерів у виборних органах забезпечить відновлення соціальної справедливості.

Олександр Яцунь,
Голова Київської міської організації
Профспілки працівників освіти і науки України

По темі:



Інформація
Користувачі в групі Відвідувачі, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

ПОПУЛЯРНІ НОВИНИ

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ:

Щодо атестації педагогічних працівників ДНЗ, які працюють не за фахом Про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці Встановлення випробування працівникові Про здійснення відеозйомки та аудіозаписів у навчальному закладі Щодо проходження працівниками профілактичних медичних оглядів в приватних закладах охорони здоров’я Виплата пенсії особам, яким призначено пенсію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” в період роботи Правові аспекти звільнення працівника за вчинення аморального вчинку Особливості застосування до працівників дисциплінарних стягнень